Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77
» » » У мережі розповіли історію сучасної школи в старовинній частині Берегова (ФОТО)

У мережі розповіли історію сучасної школи в старовинній частині Берегова (ФОТО)

У старовинній частині Берегова, на стику вулиць Томаша Есе й Тараса Шевченка, розташована двоповерхова будівля, в якій розташована ЗОШ №5.
Розповідь про будівлю в соцмережі Фейсбук опублікував користувач Валерій Разгулов.
У стінах цього закладу, де в свій час була СШ № 2, навчався й автор цієї публікації. Ще в ті роки зацікавився історією будівництва споруди. І лише тоді, коли працював архівістом в архіві Закарпатської області, вдалося знайти у його фондах документи, які дозволяють дослідити не тільки хід будівельних робіт, а і деякі аспекти економічно-фінансової діяльність комітату Берег. Її основу складали землі (надра), а також збори й податки, сплачувані підданими, які там проживали та господарювали. Серед них чільне місце займали різноманітні місцеві та державні побори. Яких тільки їх не було в минулому. Навіть за дим, за хату з димарем – плати податок. До слова, завдяки цьому податку в Угорському королівстві за рік збиралося – 700 тисяч золотих форинтів. Крім того, серед основних джерел накопичення державної скарбниці на містах, займали й так звані дикальні переписи (угор. dika) – державний військовий податок, запроваджений ще у ХІV ст. для населення не дворянського походження. Свою назву він отримав від характеру процесу збору, обсяг якого записували на чотирикутні дерев’яні таблички. Податком обкладали кожен двір, тобто кожні ворота, в які можна було в’їхати на завантаженій сіном підводі. Цей податок постійно викликав незадоволення населення комітату Берег. На початку 1862 року в зв’язку з тим, що військова асистенція обходилась Берегсасу дорого, керівники комітатської та міської влади Пал Тободі, Дьєрдь Ускай, Дюла Златені звернулися з листом до королівського намісника Угорщини з проханням звільнити місто від цього податку. 29 червня 1862 року з міста Буда на адресу віце-ішпана комітату Берег Пала Табоді надійшла відповідь королівського намісника. Він погодився з цією пропозицією, але поставив умову, щоб всі податки , в тому числі і недоїмки, були зібрані повністю і своєчасно.
В Угорському королівстві, основою стягнення податків стала порта (садиба/обійстя, лат. sessio )або ж земельна ділянка під будинком, за які селянин повинен був платити оброк поміщику та податок державі. Свого часу мірою оподаткування, як вже відмічалося, були одні ворота. На державному рівні вартість кріпацької садиби була визначена у розмірі 40 золотих форинтів. На кінець ХVІ ст. цей спосіб оподаткування застарів через зростання кількості населення та дрібних садиб (на одній садибі (sessio)вже мешкало декілька родин). Відтак, обкладання податком на підставі одних тільки воріт уже не відповідало дійсній кількості кріпацьких господарств. Починаючи з цього часу основою королівського податку стало поняття, середньої порти. Це означало 16 будинків – 4 кріпацьких та 12 наймитських господарств. Під час реєстрації бралися на облік будинки кріпаків та наймитів, а також обійстя, споруджені як «недворянські маєтки», розташовані на земельних ділянках власника населеного пункту. А ще будинки одномаєткових (преміальних, від слова preadium – маєток) дворян та розкріпачених, звільнених селян (лібертинів, від. лат. – libertines – вільновідпущений). Винятком були лише дворянські обійстя, будинки сільських суддів, шпиталі, корчми (де продавалося панське вино), а так же халупи злидарів, що заробляли собі на прожиття жебракуванням. Закон не стосувався млинів, парафій, шкіл, пивоварень, лазень. Як свідчила практика, вони майже звільнялися від податків. У більшості населених пунктів реєстрація обмежувалася тільки переписом будинків кріпаків та наймитів, тут же вказувалося прізвище землевласника. На рік податок із порти складав в королівстві лише – 200 тисяч форинтів. Тому, податок виплачувався, зокрема за перевезення товару та перетинання худоби через мости. В нашому місті цей податок зберігався й у другій половині ХІХ ст. Так, вже після вводу в експлуатацію «горбатого» моста через Верке, 8 листопада 1853 року, право збору податку за перевезення через міст, було продано на публічних торгах строком на три роки – Якобу Глюку за 901 форинт.
Про авторитет комітатської фінансової управи може свідчити й те, що у 1897 році Міністерство фінансів Угорщини, викупивши за 393859 крон Мукачівський замок, уповноважує Берегівську фінансову дирекцію забезпечити нагляд за ним. На початку ХХ століття, із поширенням функції управи, настала гостра проблема через недостатність службових приміщень. Із цього приводу 8 грудня 1902 року Королівська фінансова дирекція звернулася до мера Берегсаса Альберта Сабо із проханням реконструювати будову фінансової управи, щоб додатково розмістити каси,розрахунковий відділ, податкову інспекцію. Планувалося будівництво 14 нових приміщень: 7 на першому та 7 на другому поверхах. Керівник міста дає доручення будівельному управлінню у триденний термін скласти план та кошторис реконструкції. Головний архітектор міста Мейгеш Шому надав свої розрахунки. Згідно з ними, на будівництво нових приміщень необхідно 39416 крон, на перебудову старого будинку – 2040 крон. Сума у ті часи немаленька. Кошти на реконструкцію установи фінансової управи планувалося отримати від реалізації лісу із урочища Чере. Крім того, Міністерство фінансів Угорщини дало згоду надати кредит у сумі 5 % кошторисної вартості. На початку 1903 року міська управа оголосила конкурс на проект реконструкції будови. Його умови були надруковані у будапештській газеті «Підприємець» та місцевій – «Берег». У відповідь отримали кілька пропозицій від відомих підприємців Якоба Єйшдіфера, Адольфа Фуша, Михая Тварашко. Останній зголосився вести будівельні роботи за 41400 крон. Не витримавши конкуренції, учасники конкурсу зняли свої пропозиції. На загальних зборах міського управління була прийнята пропозиція пана Тварашка. Але через деякий час обнародувано остаточне рішення міського самоуправління. У ньому говорилося: «У зв’язку з тим, що ніхто із підприємців , у тому числі і Міхай Творашко, надавши цікаву пропозицію, не обіцяє розпочати будівництво в цьому році та завершити його якнайскоріше і в строк,тому пропонується вести будівництво власними силами та відмовитися від усіх пропозицій підприємців. Звернути їх увагу на те, що вони мають право оскаржити рішення протягом 15 днів». У відповідь на це рішення Тварашко писав: «Дійшло до мене, що з якихось причин не була прийнята моя пропозиція. Недостатнім було зменшення кошторису на 1% і не обіцяв, що в цьому році буде зведена будівля під дах. Питанням будівництва даного будинку я займався із тих пір, коли почав шукати доставку необхідних матеріалів за доступною ціною. Це дозволило зробити скидку у розмірі 5 %. Якщо представницька колегія дає згоду на укладення зі мною контракту до жовтня (1903 рік – В. Р.), то зобов’язуються розпочати будівництво в цьому році і покласти споруду під кришу. А вже в кінці травня наступного 1904 року завершити будівництво… З повагою підкреслю, що основа та стіни заплановані із цегли, але пропоную використовувати замість цегли каміння відмінної якості, що дасть економію 1500 крон». У другому рішенні міської управи була дана згода не те, що підприємець Тварашко отримав усю необхідну суму для будівництва фінансової управи. В обумовлені строки, до кінця травня 1904 року, усі роботи були виконані. З цього приводу мер міста повідомляв міську управу: «Рекомендація та забудова будинку фінансової управи підприємцем Міхаєм Тварашко закінчена, здано всі фінансові звіти. Перед тим, як затвердити Вам остаточну суму, пропоную на місці провести огляд робіт. Для прийняття об’єкта прошу направити комісію». Побувавши на місці будівництва, члени комісії встановили ряд недоліків , які незабаром були усунені. Комісія рекомендувала будівникам очистити колодязь у дворі, забезпечити прибирання сміття, зробити металеві двері для каси.
Ми не маємо точної дати офіційної церемонії відкриття будівлі фінансової управи, яка у такому вигляді збереглася до наших днів, але можна впевнено стверджувати,що це проходило у липні-червні 1904 року. Із 1947 року у приміщеннях колишньої фінансової установи розміщаються шкільні заклади. З 1962 по 1972 року, тут, у СШ № 2, навчався автор цієї публікації.

Валерій Разгулов, історик-краєзнавець





ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.


«    Жовтень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031